Сторони аліментного договору (договору про сплату аліментів на дитину)

​

Сторонами договору про сплату аліментів на дитину можуть виступати батьки дитини (ч. 1 ст. 189 Сімейного кодексу України). Чи можуть виступати сторонами аліментного договору особи, що замінюють батьків? Прямої відповіді на це запитання закон не надає, однак системний аналіз положень Сімейного кодексу України дозволяє зробити такі висновки.

По-перше, аліментний договір може укладатися лише між особами, у яких є обов'язки та права щодо сплати та отримання аліментів на дитину. Сімейний кодекс України покладає обов'язок утримувати дитину тільки на її батьків, а от отримувати аліменти можуть не тільки батьки, а й інші законні представники, з якими проживає дитина. В свою чергу, з ч. 1 ст. 38 Цивільного кодексу України випливає, що законними представниками дитини можуть бути не тільки батьки, але й усиновлювачі, опікуни та інші особи, визначені законом.

Передбачена законом можливість законного представника отримувати аліменти на дитину не означає, однак,  що така особа може виступати стороною договору про сплату аліментів на дитину. Опікуни не прирівнюються у своєму статусі з батьками дитини, а тому виступати стороною аліментного договору не можуть. Цього не можна сказати про усиновлювачів, оскільки, відповідно до ч. 4 ст. 232 Сімейного кодексу України, усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. З цього можна зробити висновок, що сторонами договору про сплату аліментів на дитину можуть виступати батьки дитини або усиновлювачі дитини.

 

Форма аліментного договору (договору про сплату аліментів на дитину)

 

Відповідно до ч. 1 ст. 189 Сімейного кодексу України, цей договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується. За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору тягне за собою нікчемність такого договору.

Істотні умови аліментного договору (договору про сплату аліментів на дитину)

 

Істотними є ті умови, без погодження яких договір не буде вважатися укладеним.

Істотними умовами аліментного договору є предмет договору, розмір аліментів та строки їх виплати (ч. 1 ст. 189 Сімейного кодексу України). Істотними будуть також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

 

Порядок внесення змін та доповнень до аліментного договору 

​

Внесення змін та доповнень до аліментного договору характеризується двома особливостями.

Перша особливість випливає з форми правочину:  будь-які зміни та доповнення до нотаріально посвідчених правочинів можуть вноситися шляхом укладення окремого нотаріально посвідченого договору (п. 7 глави 1 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Це деякою мірою узгоджується зі ст. 654 Цивільного кодексу, якою передбачено, що зміна договору повинна вчинятися у такій самій формі, що й змінюваний договір. Розбіжність полягає у тому, що ст. 654 Цивільного кодексу передбачає і виключення: а) передбачені законом; б) передбачені договором сторін; в) ті що випливають із звичаїв ділового обороту. Для зміни аліментного договору виключень щодо форми, передбачених законом чи таких, що випливають із звичаїв ділового обороту, немає. Однак сторони при укладенні аліментного договору та його нотаріальному посвідченні можуть включити до нього умову про те, що у подальшому зміни та доповнення можуть вноситися у простій письмовій чи іншій формі. У такому випадку виникає запитання – чи може нотаріус посвідчити договір з такою умовою, чи не порушує вона вимоги закону?

Відповідаючи на це запитання, в першу чергу необхідно зазначити, що сторони можуть обирати іншу, ніж встановлено законом, форму договору лише в бік її ускладнення. Тобто якщо обов’язковість нотаріального посвідчення основного договору встановлена законом, то внесення змін та доповнень також вимагає нотаріального посвідчення, в протилежному випадку такі зміни до договору з урахуванням положень ч. 1 ст. 218 ЦК України будуть нікчемними. Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Оскільки аліментний договір відноситься до договорів, що вимагають нотаріального посвідчення, то включення такої умови до договору видається неможливим.

Друга особливість є неочевидною і випливає з ч. 1 ст. 192 Сімейного кодексу України. У випадку, якщо зміни стосуються розміру аліментів як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення, така зміна може бути здійснена лише за рішенням суду. Таким чином, нотаріус, до якого звернулися сторони аліментного договору для внесення до нього змін стосовно розміру аліментів, та не надали рішення суду, повинен відмовити у вчиненні нотаріальної дії.

Ця особливість вимагає від сторін аліментного договору особливої уважності при визначенні розміру аліментів, що підлягають сплаті за умовами договору. Національна валюта з часом може знецінитися, законодавчо встановлений мінімальний розмір аліментів демонструє тенденцію до поступового збільшення. Тому положення аліментного договору мають бути сформульовані таким чином, щоб за кожним таким разом сторонам не потрібно було звертатися до суду, а потім до нотаріуса. Ці вимоги були враховані при розробці шаблонів аліментних договорів UkrLegist.

​

Виконання аліментного договору

 

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином. Тому найкращим варіантом виконання аліментного договору є добросовісне та добровільне виконання його сторонами.

У випадку, якщо перший варіант дав збій, завжди можливе примусове виконання. Для аліментного договору, як і для всіх інших нотаріально посвідчених договорів, окрім судового порядку можливий  позасудовий - примусове виконання на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Для того, щоб скористатися цим зручним інструментом, положення аліментого договору мають бути сформульовані настільки чітко, щоб у нотаріуса не було підстав для сумніву у безспірності заборгованості. Якщо у нотаріуса не буде підстав для сумніву, то не буде і підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії - виконавчого напису.

Варто сказати, що вчинення виконавчого напису зазвичай не є найулюбленішою нотаріальною дією у нотаріусів. Воно пов'язане з розрахуванням суми заборгованості та пені, а це може бути складним завданням для гуманітарія. Оскільки нотаріус несе повну відповідальність за вчинювані ним нотаріальні дії, помилки можуть завершитися присудом відшкодування або втратою свідоцтва. 

Саме тому при зверненні до нотаріуса за посвідченням аліментного договору варто надавати йому вже готовий власний текст аліментного договору, погоджений між сторонами, який буде враховувати особливості можливого примусового виконання. Якщо розробку проекту договору довірити нотаріусу, то він буде складений таким чином, щоб виконавчий напис вчиняти було неможливо.

​