У правому верхньому кутку титульної сторінки статуту зазначається назва документа, яким було затверджено статут. Для новоствореного благодійного фонду/благодійного товариства цей документ буде мати назву «Рішення засновників» або «Рішення засновника», а не, наприклад, «Протокол установчих зборів». Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», засновники благодійних організацій або уповноважені ними особи приймають рішення про утворення благодійних організацій, а відповідно до ч. 1 ст. 14 цього ж закону установчі документи благодійної організації затверджуються засновником (засновниками) благодійної організації або уповноваженими ними особами. Відповідно до пункту 21 ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», для державної реєстрації створення юридичної особи подається, зокрема, примірник оригіналу або нотаріально засвідчена копія рішення засновників про створення юридичної особи. Відповідно, встановлені законодавством підстави називати цей документ «Протокол установчих зборів» відсутні. Засновники лише одноразово приймають рішення, в подальшому вони, навіть у тому ж складі, будуть діяти вже як орган управління благодійного фонду – Загальні збори учасників благодійного фонду. Тому у цього документа немає номера – у ньому немає потреби, адже існуватиме тільки одне таке рішення. Нова редакція статуту благодійного фонду/благодійного товариства може затверджуватися протоколом загальних зборів учасників благодійного фонду (якщо рішення загальних зборів учасників, відповідно до статуту, мають оформлюватися протоколом) або рішенням учасника благодійного фонду (див. ч. 6 ст. 20 ЗУ "Про благодійну діяльність та благодійні товариства"). При контактуванні з державним реєстратором завжди варто мати власну обґрунтовану думку :)

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 14 ЗУ "Про благодійну діяльність і благодійні організації", статут благодійного товариства та благодійного фонду має, зокрема, містити умови та порядок виключення зі складу учасників благодійного товариства чи благодійного фонду. Судова практика також не ставить під сумнів правомірність регулювання статутом благодійного товариства чи благодійного фонду умов та порядку виключення учасників. Наприклад, у цивільній справі № 761/33855/16-ц у 2017 році Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив позов про визнання незаконним рішення загальних зборів благодійного фонду не на тій підставі, що учасників було виключено з фонду відповідно до умов та в порядку, що визначені статутом, а на тій підставі, що позивачі не звертались із заявами про виключення їх з учасників фонду та не були присутні на загальних зборах учасників фонду. Між тим, це питання не є однозначним. З урахуванням ст. 85 Цивільного кодексу України, благодійні товариства та благодійні фонди є непідприємницькими товариствами. Частина 2 ст. 100 Цивільного кодексу України визначає, що учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених законом, може бути виключений з товариства. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України за ред. О.В. Дзери, виданий у 2013 році, з цього питання зауважує: "Особливу увагу слід звернути на те, що установчі документи не можуть встановлювати особливі випадки та порядок виключення учасника товариства, які б відрізнялися від встановлених законом". Таким чином, має місце колізія норм права. Як вірно зазначає О.В. Розгон у Сутність механізму вирішення колізій норм права, "існують загальновизнані принципи вирішення колізій у праві: принцип пріоритету норми, яка має вищу юридичну силу; принцип пріоритету спеціальної норми перед загальною; принцип пріоритету норми, прийнятої пізніше. Ці принципи застосовуются в суворо визначеній послідовності, тобто кожний наступний із них застосовується тільки при неможливості застосування попереднього". Відповідно, спершу необхідно надати відповідь на запитання, чи має норма Цивільного кодексу України вищу юридичну силу, аніж норма Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації". Якщо ж виявиться, що Цивільний кодекс не має вищої юридичної сили поряд з іншим законом, то застосування другого, а разом із ним і третього принципу матиме наслідком очевидний пріоритет норми ЗУ "Про благодійну діяльність та благодійні організації", оскільки останній є спеціальним нормативно-правовим актом, який до того ж прийнятий пізніше. Варто також зазначити, що у листі Міністерства юстиції України "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії" від 2008 року (що має лише інформаційний характер), питання можливої пріоритетності кодифікованих законів над некодифікованими не згадується. Ч. 2 ст. 100 Цивільного кодексу України існує у такому вигляді з 21.04.2011 року, а до того моменту передбачала можливість поряд з законом врегульовувати установчими документами випадки та порядок виключення учасника з товариства. Отже, Цивільний кодекс України з квітня 2011 року виключив можливість встановлювати установчими документами товариства випадки та порядок виключення учасника з товариства, що відмінні від закону (переписати так як у законі не заборонено). В свою чергу, Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" було прийнято 05.07.2012 року. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України, ЦК України є основним актом цивільного законодавства України. Актами цивільного законодавства також є інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України. У абзаці 3 ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України міститься важливе правило, відповідно до якого у разі необхідності прийняття законодавчого акта, в якому цивільні відносини врегульовані інакше, ніж у ЦК, передбачається спеціальна процедура прийняття такого законодавчого акта: суб'єкт права законодавчої ініціативи зобов'язаний разом з проектом цього закону подати до Верховної Ради України проект закону про внесення змн до Цивільного кодексу України. Приймаючи рішення про затвердження закону, Верховна Рада України одночасно вносить і зміни до ЦК. Правомірність цієї норми було підкреслено КСУ у рішенні від 13.03.2012 р., яким було визнано неконституційним положення ст. 3 ЗУ "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будвництва" від 25.12.2008 р. в частині заборони розірвання інвесторами договорів у зв'язку з недотриманням зазначеної процедури при прийнятті цього Закону. Повертаючись до ЗУ "Про благодійництво та благодійні організації", слід зазначити, що при його прийнятті питання невідповідності зазначеної норми Цивільному кодексу України не було розглянуте, а зазначену процедуру не було дотримано. Таким чином, Цивільний кодекс України має вищу юридичну силу у порівнянні з Законом України "Про благодійництво та благодійні організації", а норма абзацу 2 частини3 ст. 14 ЗУ "Про благодійництво та благодійні організації" є перспективною з точки зору визнання її неконституційною. Виходячи з цього, застосуванню підлягає норма ч. 2 ст. 100 Цивільного кодексу України, а тому встановлювати установчими документами умови та порядок виключення учасників блгодійного товариства чи благодійного фонду не можна. У випадку відмови у державній реєстрації створення юридичної особи чи внесення змін до відомостей про юридичну особу на підставі відсутності у статуті положень щодо умов та порядку виключення учасників, слід оскаржувати це рішення до суду. А як Ви вирішуєте це питання в установчих документах благодійних товариств та благодійних фондів?